6 січня – 110 років від дня народження талановитого, проте безталанного Поета – Володимира Сосюри.
Батьківщина його предків – добрих півсвіту: «(Мати) за походженням була (чоловіча лінія) сербіянка, хоча прізвище мала Локотош, що угорською мовою означає – «слюсар». Мабуть, у матері була й угорська кров. По жіночій лінії вона була єврейка та українка». «Батько мій за походженням (чоловіча лінія) француз, – правильно прізвище «Соссюр», навіть з префіксом «де». Дід мій підписувався – «Соссюр» і казав, що наше прізвище українізували писарі». «По жіночій лінії батько – карачаївець і українець, по чоловічій – також українець».
1914-го батько захворів, і Сосюра покинув агрономічну школу й пішов на завод. 1918-го в його село Дебальцеве на Донбасі прийшли гайдамаки, й «франко-карачаєво-сербо-угро-єврей» «Соссюр», який, за його словами, «змалку марив грозовими образами козаччини», згадав: «Ну, й я українець. Чого ж мені треба? І записався я до повстанців», «був призначений ройовим. (Ви не дивіться, що я лірик, я бойовий)». Згодом перевівся до мазепинського полку: «він і був найбойовіший з усієї петлюрівської армії, і більшовики завжди не витримували нашої штикової атаки». Вчився в старшинській школі, потрапив у денікінський полон, його навіть вели на розстріл, та в останню мить подарували йому життя.
Сосюру звільнили з полону і мобілізували у свою армію вже червоні. Коли поет почув на політкурсах, що душа – «продукт производственных отношений», «перестало хотітися жити», «умовився з одною курсанткою повіситись». Але Сосюра періодично відкладав самогубство, щоб творити поеми. Коли демобілізувався, мати бурчала: «другі комуністи, що приїхали з фронту… у них і галіфе, і гроші, а ти як був босяком, так босяком і зостався». Письменник О.Тарнавський згадував: «Сосюра здобув собі приязнь своєю майже наївною безпосередністю». Про Хмельницького казав: «були кращі гетьмани», уточнивши: «Мазепа». За поему «Мазепа» його цькували так, що потрапив у психлікарню.
Коли Сосюру виключали з партії, називали його Петлюрою. Від більшовицького розстрілу його врятувала, мабуть, ода «ДПУ» (так називався тоді майбутній НКВС) і резолюція Сталіна «восстановить, лечить» на листі Сосюри до нього, в який дружина поета вклала довідку з психлікарні і в якому він писав: «Мене доводили до думки про самогубство, а я не зробив цього тому, що надто багато страждав український народ, щоб його поети стрілялися». Про вірш Сосюри «Любіть Україну» «Правда» писала, що під ним підписалися б і Петлюра та Бандера. Лише, за його словами, потиск руки незнайомого прохожого «втримав від божевілля або самогубства». А в ГУЛАГу за нього відсиділа заручником його дружина.
