Волинь

0
217

Дім, де живуть старожитності
Історія давньої Волині цікавить багатьох. Заглянути в її минувшину ми можемо завдяки музеям. Наша розповідь — про головну збірню старожитностей регіону — Волинський краєзнавчий музей. Він стоїть майже в самому центрі Луцька. Початок його історії — 16 червня 1929 року, коли в місті з ініціативи організованого 1927-го Волинського товариства краєзнавства та опіки над пам’ятками минулого було створено перший у тодішньому воєводському центрі музей. Газети писали: «Волинський музей за своїм змістом є регіональний і має завдання не лише збирати різноманітні зразки пам’яток, а й поширювати знання про ті пам’ятки культури, мистецтва і любов до них, досліджувати терен Волині, її природу, пам’ятки історії, етнографії».
У 1940-му, на базі зібраної в попередні роки колекції старожитностей, у Луцьку організовано обласний історико-краєзнавчий музей. Саме тоді він поповнився багатьма цінними експонатами з приватних колекцій тутешніх магнатів. Зокрема, із палацу князів Радзивіллів у Олиці. Холодна зима 1939-1940 рр. не сприяла збереженню історичних цінностей. За спогадами довоєнних музейних працівників, значну частину реліквій було спалено червоноармійцями у грубках палацу, деякі картини відомих європейських майстрів пошкоджено штиками. Значних втрат колекція зазнала і в роки Другої світової.
Музей неодноразово змінював місце приписки. 17 серпня 1985 року він переїжджає в одну з найкрасивіших будівель міста на вулиці Шопена. Споруджено її в 1928—1930 рр. в колишньому воєводському центрі Речі Посполитої для Окружного земельного управління. Після 17 вересня 1939 року тут стояв штаб 5-ї армії, яка відзначилася в оборонних боях 1941-го. По війні, аж до 1959 року, тут був виконком Волинської облради, згодом — міська лікарня.
Колекція збільшувалася, змінювалася і структура установи. Сьогодні Волинський краєзнавчий має у своєму складі ще такі діючі музеї: Колодяжненський літературно-меморіальний музей-садиба Лесі Українки (1949), Художній музей (1973), Музей волинської ікони (1993), Музей Луцького братства (2011) та меморіальний музей В’ячеслава Липинського в селі Затурці Локачинського району (2012). Тобто маємо своєрідне об’єднання.
У фондах Волинського краєзнавчого — понад 140 тисяч експонатів, які репрезентують природу, історію, етнографію, мистецтво краю. Щороку музей відвідує понад сто тисяч осіб. Він став відомою в Україні та за її межами науковою установою, осередком культури краю, скарбницею його історико-культурних надбань, методичним та координаційним центром музейної справи в області. Щороку тут влаштовують обласні, всеукраїнські та міжнародні конференції, видають наукові збірники.
Музейники Луцька підтримують тісні контакти з багатьма відомими науковими установами. З 2003 року Волинським краєзнавчим спільно із Замосцьким музеєм засновані українсько-польські двомовні наукові «Замосцько-Волинські музейні зошити».
Своїм здобуткам Волинський краєзнавчий музей завдячує багаторічному директору Анатолію Силюку, генераторові багатьох творчих ідей, його заступнику Євгенії Ковальчук, головному хранителю фондів Наталії Пушкар, керівникам музеїв-відділів, десяткам науковців.
Козак Мамай поїхав за кордон
Сімнадцятирічний Андрій опинився в місцях позбавлення волі за незаконне заволодіння чужим транспортним засобом і ось уже півтора року перебуває у виховній колонії. Усвідомивши свою провину, хлопець, як сам зізнається, за підтримки вихователів намагається жити по-новому. Нині він навчається у «в’язничній» школі та ПТУ і мріє якомога швидше вийти на свободу. Взявши одного разу до рук голку з ниткою й полотно, Андрій уже не міг дочекатися наступного заняття з вишивки. В його доробку — портрет козака Мамая, картина-пейзаж та великодній рушник, який разом із вишивками інших засуджених неповнолітніх полетить до Канади.
Керівник гуртка вишивання, який вісім років поспіль діє при загальноосвітній школі в ковельській колонії, Валентина Андрощук розповідає, що постійно відвідують заняття 30 юнаків, хоч захоплюються цією справою значно більше вихованців. В окремих випадках, всупереч загальним правилам колонії, хлопцям дозволяють вишивати навіть у відділеннях у позаурочний час.
— Вишивка змінює поведінку вихованців, вони стають врівноваженішими, спокійнішими. Та й час за улюбленою справою спливає швидше, — розповідає Валентина Костянтинівна. — Хлопці в такий спосіб навіть конкурують між собою, аби отримати подяку керівництва колонії, й дуже пишаються цими заохоченнями. Та найбільше вихованці прагнуть почути схвальну оцінку від рідних. Часто чуємо від батьків хлопців, які відбувають покарання в колонії, що вони навіть не уявляли таких творчих здібностей синів, а матері, коли бачать картини, вишиті ними, не можуть стримати сліз.
Сотні робіт, серед яких пейзажі, портрети й ікони, представлені у виставковій залі самої школи при колонії. Неодноразово вони брали участь у всеукраїнських і міжнародних виставках, у тому числі й у Києво-Печерській лаврі. У 2009 році роботу одного з вихованців закладу — «Модниця» — демонстрували у Відні (Австралія) на міжнародному конкурсі «Знаки життя». Автор тоді отримав подяку від глави УГКЦ Любомира Гузара. А картина іншого юного вишивальника, Артура Дудніка, «Страсті Христові» — на міжнародному конкурсі у Страсбурзі (Франція) посіла призове місце. Тепер вишивки українських засуджених — окраса свята Великодня в Канаді. Чотири місяці тому з нагоди дня святого Миколая Ковельську виховну колонію вкотре відвідала голова українсько-канадського благодійного фонду «Світ для дітей» Галина Микитюк. Не з чужих слів вона знала про творче захоплення підлітків, які порушили закон. Тому в подарунок привезла 28 метрів полотна й кольорові нитки для вишивання і запропонувала хлопцям вишити великодні рушники.
Вихованці підтримали ініціативу і завчасно виконали замовлення на «відмінно». Представники фонду вирішили представити дитячі роботи на благодійному аукціоні для представників української діаспори на Американському континенті. Одержані кошти, як і благодійну допомогу канадців, спрямують на розвиток гуртка та розв’язання матеріально-побутових проблем засуджених ковельської колонії.
У Луцьку посеред білого дня на жінку напав збоченець
Про неприємний інцидент розповіла дочка постраждалої. Її матір Валентина у неділю, 26 травня, близько 17:00 повернулася до Луцька з дачі. Жінка вийшла на зупинці неподалік кінотеатру «Промінь», щоб пересісти на іншу маршрутку до ДПЗ.
Коли пані Валентина долала площу перед кінотеатром, раптово перед нею виник невідомий чоловік, який почав знімати штани й намагався продемонструвати свої геніталії. Жінка відвернулася і швидко проминула незнайомця. Проте збоченець проявив агресію. Він наздогнав жінку і вдарив її ногою у живіт. Пані Валентина впала на одну з клумб, тоді нападник завдав ще кількох ударів і зник.
Дуже прикро, але ніхто з численних свідків інциденту не заступився за жінку. Лише коли чоловік пішов, молода пара підійшла до неї поцікавитися, чи все впорядку.