Останні події на фронті, де ЗСУ успішно й раціонально тиснуть на ворога, у жертовному тилу і на міжнародній арені спонукали окремих політиків спробувати нав'язати Україні антиконституційні пропозиції відносно умов завершення війни і досягнення миру.
А насправді — ревізувати стратегію держави на відновлення суверенітету і територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах шляхом нівелювання здобутків у відновленні історичної пам'яті і національної ідентичності, актуалізації русифікації, скасування курсу інтеграції в НАТО та набуття нейтрального статусу країни. Закликали начебто тимчасово погодитися із окупацією Росією частини українських територій, які у невизначеній перспективі повернути дипломатичним шляхом (гіркий досвід Японії стосовно повернення таким чином захоплених Росією Курильських островів відомий).
При цьому оперують наративами Кремля та ультрарадикальних партій Заходу, що годуються Росією, про безпекову недієздатність Альянсу, неспроможність України існувати без зовнішнього впливу та нібито несприйняття частиною суспільства євроатлантичного курсу.
Значною мірою подібний галас, вочевидь, пов’язаний із наближенням парламентських і президентських виборів і бажанням напрацювати підтримку частини нестійкого, дезорієнтованого, розгубленого і проросійського електорату. Досить імовірним є вплив на таких «вболівальників за народ» зовнішніх «коригувальників», значна частина із яких через уникнення покарання за злочини проти України переховується на рашистських болотах.
Мотивувала фронду негідних претендентів на козацьку булаву також тривала інформаційно-психологічна кампанія Кремля, спрямована на розкол України, ЄС, НАТО та суперечливі сигнали Вашингтона стосовно здатності таких міжнародних суб'єктів бути гарантами власної та глобальної безпеки, а також їх здатності бути конкурентоспроможними на світовому ринку праці.
Проте чітка конституційна позиція президента України, державницьких політичних сил і загартованого у визвольній боротьбі сектору безпеки та оборони і громадянського суспільства категорично, переконливо і аргументовано відкинула навіяний ворожим промислом капітулянтський мир.
Адже недаремно у свій час великий Вінстон Черчіль говорив: «Не можна домовлятися з тигром, коли твоя голова в його пащі». А творець держави Ізраїль, киянка Голда Меїр, в унісон британцю закликала: «Не можна говорити про мир з тим, хто прийшов тебе убивати».
Звичайно, таке не означає, що справа мирних переговорів не може бути актуальною. Навпаки, українська сторона послідовно, у межах вітчизняного і міжнародного права, пропонує агресору належний алгоритм мирного процесу, який, за влучною заявою глави держави, не передбачає «прогинання країни перед ворогом». Це, напевно, передбачає і несприйняття задумів представників Д. Трампа — Віткоффа та Кушнера — укласти угоди з Росією стосовно підсанкційних активів «Лукойла» та відновлення «Північних потоків» 1 і 2 для транспортування російського газу у Європу?!
Більше того, попри апокаліптичні побрехеньки Кремля і його посіпак-партнерів на різних континентах, ЄС і НАТО внаслідок злагодженої роботи над помилками не лише зміцнюють єдність і мілітарну злагодженість, але й, що надважливо, відчутно нарощують мілітарну, фінансово-економічну і політико-дипломатичну підтримку України. Бо і в Брюсселі, і в Берліні, і в Парижі, і в Лондоні та, нарешті, і у Вашингтоні усвідомили, що в сучасних умовах саме Україна є де-факто надійним форпостом східного флангу Альянсу. І гармонійно інтегрується в створювану архітектуру європейської безпеки.
Тому у відповідь на терористичні атаки кремлівського диктатора на цивільну і критичну інфраструктуру України посли країн-партнерів продовжують під ворожими обстрілами свою місію у Києві. За такий героїзм у легітимізації міжнародної суб'єктності України дипломати заслуговують щирої подяки нації і президентських нагород.
Знаковим був і нещодавній візит в Україну канцлера ФРН Ф. Мерца, який в умовах майже перманентних тривог запевнив українську сторону у всеосяжній підтримці.
І, як говориться, «вишенькою на торті» став офіційний візит уперше за 8 років в Україну представників 32 країн військового комітету НАТО на чолі із його головою адміралом Джузеппе Каво Драгоне.
Під час офіційної зустрічі у Генштабі ЗСУ адмірал заявив:
«Ми тут у повному складі і з чітким сигналом: зв'язок між НАТО і Україною стає дедалі міцнішим. Перед обличчям тривалої агресії Росії проти України та її безрозсудних гібридних дій у країнах НАТО ми непохитно стоїмо пліч-о-пліч з Україною в героїчному захисті її суверенітету, територіальної цілісності та майбутнього її народу». Він також наголосив: «Тим, хто вважає, що вчинення диверсій, кібератак і порушень повітряного простору країн НАТО їм вдасться підірвати цю нашу рішучість, я відповім: ви зазнаєте невдачі! Підтримка України з боку НАТО продовжує зростати, а наша єдність — міцніша, ніж будь-коли. Росія несе повну відповідальність за таку небезпечну й неприйнятну поведінку».
Як завжди, прискіпливі скептики зауважать, що подібне треба оцінювати не за словами, а за справами. І матимуть сенс. Проте динаміка агресивної експансії і воєнних злочинів режиму Путіна настільки стає токсичною у регіональному і глобальному вимірі, що, без сумніву, не залишиться без рішучої відповіді як в інтересах ЄС і НАТО, так і України.
І для такого, як заявив генсек НАТО Марк Рютте, «Альянс має всі необхідні засоби реагування… В рамках моделі розподілу оборонної відповідальності».
Варто також нагадати, що у Декларації саміту НАТО в Анкарі 7–8 липня 2026 року чітко зазначено, що «Україна робить свій внесок у трансатлантичну безпеку. І союзники єдині у нашій непохитній підтримці України у захисті її свободи, суверенітету та територіальної цілісності».
Тобто Україна має міжнародно-правове і мілітарно-фінансове підґрунтя, щоб бути ефективною на фронті і твердою та непоступливою у відстоюванні національних інтересів у відповідності до національної Конституції.
Водночас слід усвідомлювати, що епоха імпотенції новітньої цивілізації, що призводить до кризи ліберальної демократії і неспроможності почасти захистити принципи, на яких базується міжнародний мир і безпека, нагально потребує від держави і нації нарощування різнопланових зусиль для утвердження власної суб'єктності та досягнення бажаної перемоги. А також невідворотного покарання агресора за воєнні злочини — як в рамках вітчизняного судочинства, так і в міжнародному трибуналі.
Розраховувати і раціонально маневрувати на геополітичній шахівниці, де ядерні геронтократії прагнуть побудувати новий світовий порядок на засадах імперської гегемонії, права сили та неоколоніалізму.
Завчасно попереджати та унеможливлювати відносно національних інтересів сморід Анкоріджа, виклики, ризики і загрози від близькосхідних конфліктів та Азіатсько-Тихоокеанського регіону. А також від країн близького зарубіжжя, що мають латентні територіальні зазіхання і тому гальмують євроатлантичну інтеграцію України.
Враховувати, що в Україні з молодою ринковою економікою через об'єктивні і суб'єктивні обставини значною мірою на кримінальній основі сформовано олігархічно-кланову касту безкарних, що суттєво впливає на розстановку політичних сил, розподіл держбюджету, законодавство, розстановку кадрів та міжнародні відносини і безпеку країни. Фактично законодавча, виконавча і судова гілки влади у тривожній мірі контролюються ринковими господарями крупного вітчизняного і частково іноземного бізнесу.
Завдяки принциповій, професійній і кваліфікованій діяльності НАБУ і САП уже порушено і перебуває у провадженні низка резонансних справ («Мідас», «Карфаген», «Форест Гамп»…), що сприятиме відновленню прозорості вітчизняного бізнесу та правової чистоти гілок влади та справедливого покарання організованої злочинної діяльності.
Але вже очевидно, що існує необхідність ужорсточення законодавчих санкцій за державну зраду і корупцію в особливо великих розмірах. В період правового режиму воєнного стану до таких злочинів повинна застосовуватися смертна кара. А відоме ринкове гасло треба скорегувати текстуально: «Законно набута приватна власність — священна і недоторкана».
Загалом є підстави говорити про необхідність глибокого перезавантаження всіх гілок влади при забезпеченні стабільної суспільно-політичної обстановки у державі в умовах війни чи після її завершення.
В сучасних складних умовах держава зобов'язана впроваджувати доктрину взаємно відповідального партнерства між владою і громадянським суспільством для реалізації тактичних і стратегічних пріоритетів життєдіяльності країни, що сприятиме подальшому зміцненню єдності тилу і фронту та міжнародній підтримці для досягнення перемоги і справедливого миру.
Отже, Україна і нація, попри наявні проблеми, мають належний внутрішній і зовнішній ресурс, щоб оптимістично дивитися у власне майбутнє!
Василь БОГДАН,
експерт з питань безпеки, генерал-лейтенант, публіцист
Ілюстрація: ChatGPT / «Українське Слово».
