Останні події дедалі чіткіше демонструють зміну характеру російської агресії. Не досягнувши стратегічних цілей в Україні, Кремль не відмовляється від війни — він розширює її інструментарій і географію.
Йдеться вже не лише про фронт. Диверсії, кібератаки, підпали, проникнення дронів у повітряний простір європейських держав, операції проти оборонних підприємств і логістики, а тепер і звинувачення у підготовці замовних убивств — усе це поступово формує окремий театр протистояння між Росією та Заходом.
ЄС 17 вересня офіційно заявив, що російські акти саботажу, атаки на критичну інфраструктуру та інші гібридні операції стають «частішими та зухвалішими». Німеччина офіційно поклала на Москву відповідальність за спробу диверсії в аеропорту Лейпциг/Галле.
Bloomberg, посилаючись на європейських чиновників і представників контррозвідки, повідомляє про зміщення російської активності саме на оборонну промисловість і логістику, безпосередньо пов’язану з підтримкою України. У Європі вже відкрито говорять про ризик цивільних жертв.
Ще серйозніший сигнал надійшов зі США. Міністерство юстиції 15 вересня висунуло обвинувачення п’ятьом особам, які, за версією слідства, працювали на російські спецслужби. Їм інкримінують створення міжнародної мережі для спостереження за потенційними жертвами, організації замовних убивств та підготовки терористичних атак проти цивільної й військової інфраструктури європейських держав, які підтримують Україну.
Це поки обвинувачення, а не вирок суду. Але сам масштаб справи є показовим.
Так працює сучасна модель російських спецслужб: дедалі частіше використовуються не кадрові офіцери під дипломатичним прикриттям, а проксі — кримінальні середовища, найманці, завербовані іноземці та люди, яких можна використати одноразово. Це дешевше, складніше для атрибуції й залишає Москві можливість заперечувати свою причетність.
Паралельно завершується ще один важливий процес усередині самої РФ.
20 вересня завершилися вибори до Держдуми. Голосування проводилося і на окупованих територіях України. AP повідомляє про випадки, коли мобільні «виборчі комісії» приходили до людей у супроводі озброєних представників окупаційних сил. Україна та ЄС назвали таке голосування незаконним.
За даними російської ЦВК, після обробки частини протоколів «Єдина Росія» отримала понад 57%. Політичний сенс кампанії очевидний: продемонструвати контроль, «нормальність» функціонування державної системи під час війни та створити додаткову внутрішню легітимацію для її продовження.
Одночасно Bloomberg повідомляє про побоювання нової хвилі мобілізації після виборів. За даними агентства, страх охопив навіть частину чиновників і працівників системи військового комплектування. Водночас Кремль офіційно заперечує підготовку нової мобілізації.
Тому твердження про вже ухвалене рішення призвати ще 300 тисяч осіб наразі було б передчасним.
Не менш показовими є повідомлення про можливу масштабну реорганізацію ФСБ та заміну Олександра Бортникова. Такі дані є, але походять із журналістських джерел і офіційно не підтверджені.
Так само немає доказів, що можливі кадрові зміни пов’язані із серпневим візитом директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви. Сам візит підтверджений, його зміст — ні.
Особлива тема — безпека президента України.
Володимир Зеленський заявив CBS News, що Росія двічі намагалася атакувати його літак дронами під час транзиту через Молдову. 9 вересня вторгнення російських БпЛА в молдовський повітряний простір справді було зафіксовано, а виліт президента затримували через закриття неба.
Але й тут важлива точність.
Відкритих технічних даних, які доводили б, що конкретний дрон мав завдання безпосередньо збити президентський літак, наразі немає. Shahed / «Герань» не є засобом повітряного перехоплення реактивного літака. Натомість під час зльоту, посадки чи перебування борту поблизу аеродрому навіть такий БпЛА становить смертельну небезпеку.
Усі ці події не слід механічно об’єднувати в одну операцію. Це було б класичним когнітивним викривленням — бачити єдиний центр управління там, де доказів його існування немає.
Але спільна стратегічна логіка простежується.
Росія намагається розширити зону конфлікту, не переходячи одномоментно межу відкритої війни з НАТО.
Найкомфортніша для Кремля зона — простір між миром і війною.
Дрон «збився з курсу». Пожежа — «випадковість». Диверсант — «одинак». Кібератака — «невідомі хакери». Найманий убивця — «кримінал».
Кожен епізод окремо може здаватися недостатнім для стратегічної відповіді. Але разом вони створюють постійний тиск на європейські держави, їхню критичну інфраструктуру, спецслужби, оборонну промисловість і, головне, на політичну волю продовжувати підтримку України.
Саме тому питання сьогодні вже не лише в тому, чи може Росія розпочати гібридну війну проти Європи.
Значна частина цієї війни вже триває.
Просто Москва намагається вести її так, щоб Захід якомога довше сперечався, чи це вже війна.
Віктор ЯГУН
Ілюстрація: ChatGPT / «Українське Слово».
